П`ятниця, 16.11.2018, 07:07
Вітаю Вас Гість | RSS

Борзнянська ЗОШ І-ІІІ ступенів
імені Христини Алчевської

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 119
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Математика

Проблемний підхід як засіб формування життєвих компетентностей

 

Великий Піфагор назвав математику царицею наук. Це твердження справедливе й сьогодні. В умовах сучасної освіти, відтворення і зміцнення інтелектуального потенціалу української нації, виходу вітчизняної науки і техніки, економіки і виробництва на світовий рівень, інтеграції у світову систему освіти, переходу до ринкових відносин і конкуренції будь-якої продукції, у тому числі й інтелектуальної, особливо актуальним стає забезпечення належного рівня математичної підготовки підростаючого покоління.

Звісно, математика має широкі можливості для інтелектуального розвитку особистості. Як же сучасному вчителю розвинути логічне мислення учнів, просторові уявлення і уяви? Які методи застосувати для формування у школярів уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, обґрунтовувати твердження, моделювати ситуації?

Щоб відповісти на ці та інші запитання сучасний учитель математики, на мою думку, повинен враховувати й стратегічний напрямок розвитку української освіти - це гуманізація школи, яка істотно змінила ставлення до навчального процесу, поставила в його центрі дитину, її духовний світ, уподобання, творчий потенціал, тобто  створення компетентного учня.

Компетентний учень – це високоосвічена особистість, яка усвідомлює необхідність знань, має розширений кругозір, орієнтується в потоці інформації, може реалізовувати отримані знання на практиці, в повсякденному житті, зорієнтована на навчання в продовж життя; особистість зі сформованими моральо-духовними цінностями; особистість, що має правову освіченість, політичну грамотність та стійку громадянську позицію.

          Компетентний учень повинен мати:

  • особистісну компетентність;
  • самоосвітню компетентність;
  • соціальну компетентність; 
  • здоров’язбервігаючу компетентність;
  • інформаційну компетентність;
  • математичну компетентність;
  • продуктивну компетентність; 
  • моральну компетентність.

Всі ці компетентності можна удосконалювати під час навчання та виховання учнів. На уроках математики та інформатики учитель формує в учнів перш за все математичну та інформаційну компетентність. При вивченні математики це насамперед означає, що навчання повинно спиратися на власний життєвий досвід дітей і сприяти виробленню компетентностей, а педагогічний процес повинен забезпечити найсприятливіші умови для уточнення, систематизації і всебічного збагачення цього досвіду, розвитку інтересу до вивчення математики.

Психологи довели, що розвиток інтересу учнів до навчання – одна з важливих проблем удосконалення освіти.

Важливою умовою у здійсненні визначених завдань на уроках математики у школі є раціональне використання вчителем різних засобів наочності. Уміле використання різноманітної наочності у процесі навчання сприяє розвитку самостійності, активності, творчої пізнавальної діяльності, що значною мірою забезпечує підготовку їх до самостійної практичної роботи.

Застосування наочності є одним з основних дидактичних принципів навчання. На основі безпосередніх сприймань і міркувань, що спираються на наочність, у дітей спочатку створюється уявлення, а потім формуються поняття та самоосвітні компетентності. Від якості засвоєння цих початкових понять залежить успіх дальшого засвоєння математики. Дитина розуміє все доступне, наочне, конкретне; вона може запам’ятати певні абстрактні твердження, але, не зміцнені наочністю, вони будуть для неї тільки беззмістовними фразами.

Підвищення інтелектуального потенціалу нації і розвиток творчої особистості є однією з найактуальніших цілей освіти. Необхідність формування особистості, яка володіє творчими уміннями, здібностями вирішувати нестандартні завдання, є на сьогодні замовленням суспільства, тому одним з основних завдань школи є виховання творчої особистості учня з формованою самоосвітньою компетентністю.  Самоосвітня компетентність учня створюється за допомогою таких чинників, як:

-   розуміння власних потреб на підставі самоаналізу та самопізнання;

- уміння розв’язувати проблеми на основі отриманих самостійних знань;

- критичне ставлення до будь-якої отриманої інформації та використання її для аналізу різноманітних баз даних;

-   уміння використовувати нові технології інформації та комунікації;

- знаходження нестандартних рішень на основі самостійно набутих знань;

-  гнучкість застосування знань умінь, навичок в умовах швидких змін;

-  постійний самоаналіз та самоконтроль за самоосвітньою діяльністю.

З цією метою мають бути створені максимально сприятливі умови для прояву та розвитку здібностей і таланту дитини для самовизначення і самореалізації.

Як особливо ефективний етап активації пізнавальної діяльності учнів, я дуже часто застосовую проблемний підхід до навчання, який сприяє інтелектуальному розвитку учнів і водночас формує їх світогляд, моральні, емоційні та інші риси особистості.

Результати психологічних досліджень свідчать, що продуктивне мислення невіддільне від розв’язання тієї чи іншої проблеми. Воно не тільки починається з проблеми чи запитання, здивування чи нерозуміння, із суперечності, а й далі відбувається в процесі виникнення та розв’язування ряду послідовних пізнавальних завдань, проблеми в цілому.

Проблема - це завжди знання про незнання, тобто усвідомлення недостатності знань для задоволення певної пізнавальної проблеми.

Усвідомлення проблеми відбувається в проблемній ситуації і залежить від рівня знань, спрямованості пізнавальних інтересів учня.

Те, що є проблемним для одного, може не бути проблемним для іншого. Кожна людина бачить тим більше нерозв’язаних проблем, чим ширше коло її знань. Уміння побачити проблему - функція знання.

Для того, щоб на уроках математики ефективно активізувати розумову діяльність учнів за допомогою проблемних ситуацій, з’ясовую особливості проблемного підходу до навчання математики,  пропоную проаналізувати основні типи проблемних ситуацій та способи їх створення.

Часто сильніші учні знаходять розв’язання навчальної проблеми, але обхідним, менш раціональним шляхом. Тоді я вважаю своїм завданням допомогти їм вийти на прямий шлях. Такі ситуації виникали, наприклад, при вивченні тем: “Квадратний корінь з добутку і дробу”, “Розв’язання квадратних рівнянь”, “Додавання і віднімання десяткових дробів” тощо.

Я завжди вважала і вважаю, що в діяльності учнів важливішим є не результат, до якого вони приходять, а ті шляхи, способи мислення, за допомогою яких вони одержують цей результат. Вчу дітей, як мислити, щоб прийти до цього результату. Вважаю це найголовнішим, бо саме воно розвиває дитину.

Творча самостійність учнів можлива тоді, коли вони володіють способами і прийомами розв’язування певних задач, або загальними способами підходу до розв’язання буд-яких проблем.

Під час викладу матеріалу, доведення тверджень, розв’язування задач завжди користуються певними способами і прийомами діяльності:

  • Проблемний виклад.

Проблемний виклад як метод навчання математики полягає в тому, що, пояснюючи навчальний матеріал, учитель сам висуває проблеми і, звичайно, як правило, сам їх розв'язує.. Однак постановка проблем посилює увагу учнів, активізує процес сприймання і усвідомлення того, що пояснює вчитель. Наприклад, доводячи третю ознаку рівності трикутників (за трьома сторонами), висуваються проблеми на кожному етапі доведення теореми, сама проводжу потрібні обґрунтування, оскільки досить складна для учнів 7 класу структура доведення теореми не дає можливості організувати колективне доведення теореми самими учнями.

  • Евристична бесіда (частково-пошуковий метод).

Частково-пошуковий метод полягає в тому, що вчитель заздалегідь готує систему запитань, відповідаючи на які учні самостійно формулюють означення, поняття, «відкривають» доведення теореми, знаходять спосіб розв'язування задачі.

  • Дослідницький   метод.

Дослідницький   метод передбачає   самостійний пошук розв'язання пізнавальної задачі та формування компетентностей саморозвиту та самоосвіти. Причому може виявитись потреба, щоб проблему сформулював сам учень або її формулює вчитель, але розв'язують учні самостійно. Наведу приклад.

У 9 класі після вивчення формул для обчислення площ прямокутника, паралелограма, трикутника перед учнями ставиться проблема: знайти формулу для обчислення площі трапеції, спираючись на вже вивчені формули обчислення площ фігур. Одні учні можуть провести діагональ трапеції і звести обчислення її площі до знаходження суми площ двох трикутників, на які вона розіб’ється; інші  можуть добудувати трапецію до паралелограма; треті - побудувати трикутник, площа якого дорівнює площі трапеції, або скористатися іншими можливими способами. Колективне обговорення наприкінці уроку знайдених способів відшукання формули площі трапеції максимально активізує увагу і тих учнів, які самі не змогли знайти потрібну формулу.

Для вирівнювання знань і вмінь учнів зі слабкою підготовкою застосовую принцип підвищення рівня творчої самостійності. Він полягає в тому, що під час вивчення теми учні використовують одні й ті самі завдання (або аналогічні) для формування понять і способів дій. У процесі їх виконання залежно від рівня підготовки й індивідуальних особливостей учні дістають потрібні підказки (вказівки, навідні питання), певну інформацію, малюнки тощо.

Вказівки можна давати усно, на картках, за допомогою екранних засобів, індивідуальні або для окремих груп. Добре підготовленому учневі такі вказівки майже не потрібні, середньому - варто подати тільки загальну ідею або нагадати загальний підхід до виконання даного завдання, а слабко підготовленим поряд із загальними вказівками потрібні й додаткові (нагадати окремі положення, факти, способи діяльності тощо). Тоді учні з недостатньою підготовкою поступово оволодіватимуть необхідними способами пізнавальної діяльності, потрібними вміннями і навичками. Система вказівок і настанов дає змогу виявити рівень знань і вмінь учнів, оцінити їхню роботу.

До позакласної роботи як засобу активізації пізнавальної діяльності учнів я підхожу диференційовано, враховуючи рівень математичного розвитку, вікові та психологічні особливості учнів. Наприклад, у цьому навчальному році з восьмикласниками з низьким рівнем підготовки за їх бажанням проводжу заняття “Вправи з життя”, для збільшення зацікавлення предметом та підготовки вступу до самостійного життя. Вправи підбираю паралельно з програмовим матеріалом, що вивчається на уроках. Діти з задоволенням і захопленням сприймають нові, складніші способи мислення і прийоми практичних дій.

Усні та письмові відповіді учнів, їх підхід до розв’язання різних завдань показують, що описана робота дає певні позитивні наслідки. Діти в міру своїх здібностей освоюють способи мислительної діяльності.

Найкращим засобом відтворення і вивчення проблем у навчальному процесі є гра, яка містить групові вправи з вироблення рішень в умовах, які імітують реальність. Гра як активна форма навчальної діяльності учнів виступає в ролі однієї із основних форм організації проблемного навчання в навчальному процесі.

У навчальній грі поєднуються два принципи навчання: принцип моделювання майбутньої діяльності і принцип проблемності. Як основопокладаючий потрібно розглядати принцип проблемності. Шляхом послідовного ускладнювання задач або питань створюється в мисленні учня така проблемна ситуація, для виходу із якої (для знаходження відповіді) йому не вистачає наявних знань, і він повинен сам активно формувати нові знання за допомогою викладача і за участю інших. Таким чином, нові знання студент одержує не в готових формуваннях лектора, а в результаті власної активної пізнавальної діяльності. Вони є ніби його власним відкриттям, продуктом його власних узагальнень і висновків власної пізнавальної праці. Застосування проблемного навчання призводить до більш глибокого осмислення і прискореного практичного засвоювання знань.

Література.

1. В.Н.Осинський, “Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках математики в 9-10 класах”, Київ “Радянська школа”, 1980.

2. “Дидактика сучасної школи” під редакцією В.А.Онищенка. Київ “радянська школа”, 1987.

3. Л.М.Фрідман, “Психолого-педагогічні основи навчання математики”. Москва, “Просвещение”, 1983.

4. В.Г.коваленко, І.Ф.Тесленко, “Проблемний підхід до навчання математики”, Київ “Радянська школа”, 1985.

5. М.Д. Касьяненко, “Підвищення ефективності навчання математики”. Київ “Радянська школа”, 1980.

6. Методика викладання математики. Науково-методичний збірник. Київ “Радянська школа”, 1974.

7. В.А.Крутецький, “Психологія математичних здібностей школярів”, Москва, “Просвещение”, 1968.

8. О.Я. Блох, Е.С.Канін та інші, “Методика викладання математики в середній школі.” Харків, “Основа”, 1992.

9. “Порадник методиста”, №№ 1,2,3, 1998 р.

10. Газета “Освіта”, 22-29 липня 1998 р.

11. Журнал “Математика в школі”, №1, 1998 р.

12. Журнал “Завуч”, №28, 2006 р.

13. Журнал “Управління школою”, №6, 2008 р.

 

Математика

Головна » FAQ

     
Корисні посилання
Пошук
Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Copyright MyCorp © 2018
Зробити безкоштовний сайт з uCoz